Потреба в освітленні транспортного засобу старша за автомобільну промисловість, тому що раніше лампи використовувалися для позначення, а не для освітлення дороги. Так було і з першими автомобілями, в яких використовувалися карбідні або парафінові лампи. У ході розвитку автомобілебудування електричні лампи почали встановлювати на автомобілі, перші автомобільні фари, що схожі на сучасні, з’явилися в 1913 році. Прорив стався в 1924 році з винаходом компанією Philips лампи Philips Duplo, автомобільної лампи з двома нитками розжарювання, здатної випромінювати як ближнє, так і дальнє світло.

Це рішення було вдосконалено, збільшилася дальність світла фар, з’явилися асиметричні фари, але основою для випромінювання світла, як і раніше, залишалася
звичайна лампочка – колба, заповнена інертним газом з вольфрамовим дротом усередині, яка світилася під впливом електричної енергії, що проходить через неї, і випромінювала світло. На жаль, така лампочка, як і ті, що використовуються у будинках, має обмежений термін служби. Вольфрамовий дріт повільно згорає, і відбувається так зване явище почорніння, тобто осадження пари вольфраму на внутрішній стороні скляної колби.

Наступним поворотним моментом у розвитку технології освітлення стала галогенна лампа, представлена ​​в 1960-х роках, яка є найпоширенішим джерелом світла для автомобільних фар. Галогенні лампи позбавлені недоліків звичайних вольфрамових ламп. Внутрішня частина колби заповнена газом, що містить сполуки йоду та брому (так звані галогенні сполуки). Цей тип газу запобігає осадження вольфраму на колбі, тобто почорніння скла, як описано вище. Тому пари вольфраму осідають на нитку розжарювання, що значно збільшує термін служби лампи. Можна сказати, що це своєрідне самовідновлення лампи. В результаті галогенна лампа під час роботи працює практично з постійною ефективністю. Найпоширенішими є галогенні лампи H4 і H7. У порівнянні з вольфрамовими лампами старого типу, т. зв галогенні лампи мають не тільки більший термін служби (від 150 до 1000 годин), але також більший діапазон і сильніший промінь світла (прибл. 1500 lm).

Важливою віхою стала поява у 1990-х роках XX ст. газорозрядних ламп, широко відомих як ксенонові. Хоча спочатку цей тип освітлення призначався для автомобілів класу люкс, але згодом він увійшов і в модельний ряд популярних автомобілів. Суть газорозрядних ламп полягає у відмові від нитки розжарювання. Джерелом світла є електрична дуга, що створюється між двома електродами в атмосфері суміші інертних газів (аргон, ксенон) та солей металів (ртуть, скандій, натрій). Електрична дуга стимулює світіння інертних газів. Довжина самого бантика становить 4 – 5 мм. Генератор струму – стартер – відповідає за запалення електричної дуги та подальшу стабілізацію напруги в лампі. Для запалювання дуги потрібна напруга прибл. 25 000 V (стартер забезпечує саме таку напругу), проте на пізнішій стадії роботи лампи для підтримки дуги вистачає до 85 V. В результаті автомобільна ксенонова лампа потужністю 35 W генерує вдвічі більше світла, ніж галогенна лампа потужністю 55 W.

Крім того, колірна температура ксенонових ламп дуже близька до температури природного сонячного світла для людини. У поєднанні з кращим контрастом кольорів і чітким відсіканням світлового променя у світлі ксенону, ми можемо краще і швидше розпізнати, наприклад, пішохода на узбіччі, дорожні знаки або велосипедиста. Ще однією перевагою ксенонових ламп є їх триваліший термін служби (порівняно з галогенними лампами).

Термін служби традиційної галогенної лампи, наприклад як Philips X-tremeVision, оцінюється в 450 годин, Philips LongLife EcoVision – понад 1000 годин, а ксенонові лампи можуть працювати до 3000 годин. 21 століття принесло подальший розвиток технології освітлення автомобілів. Прогрес спочатку був дещо складним необхідністю встановлювати денні ходові вогні в автомобілях. Розробники шукаючи міцне та енергозберігаюче джерело світла, зосередилися на розробці інноваційних світлодіодних світильників. Спочатку вони використовувалися саме як денні ходові вогні, покажчики повороту або стоп-сигнали, але на наступному етапі їх еволюції були розроблені і світлодіодні фари. Зазвичай вони складаються з десятка або навіть тридцяти світлодіодів, які випромінюють яскраве, сильне світло за допомогою складної системи лінз і міні-рефлекторів. Світлодіодні фари не тільки енергоефективні, вони також забезпечують безпеку та комфорт. Завдяки колірній температурі 5500 К, їх світло схоже на денне світло і майже не втомлює очі водія – перш за все в темний час доби та в погану погоду. Світлодіодні фари також забезпечують ширше поле зору, ніж фари ксенонові.

Вони менше засліплюють зустрічних водіїв під час руху в туман і дощ. Світлодіоди не потребують обслуговування, а термін їх служби дорівнює терміну служби автомобіля. Крім того, багатосегментні світлодіодні фари дозволяють гнучко керувати світлом, що відкриває шлях до таких рішень, як постійно включені фари дальнього світла, які не засліплюють інших водіїв, оскільки залишаються в тіньовій зоні, що постійно змінюється. Останні тенденції, встановлені лідерами автомобілебудування, вказують на те, що майбутнє автомобільного освітлення належить лазерним фарам. У цьому випадку джерелом світла є лазерний діод – різновид традиційного світлодіода – але набагато менший і набагато ефективніший. Лазерні діоди споживають менше енергії і виділяють менше тепла, що спрощує охолодження відбивача. Принцип роботи лазерного світла полягає в наступному: невеликий лазерний модуль генерує промінь світла, який освітлює простір на довжині до 500 – 600 метрів. Монохромне та когерентне блакитне лазерне світло має довжину хвилі 450 нанометрів. Перетворювач люмінофора перетворює його на біле дорожнє світло з колірною температурою 5500 К – ідеальний для людського ока, що дозволяє водіям краще розрізняти контрасти і менше напружувати зір. Звичайно, щоб ця установка не перетворилася на сліпучу зброю для зустрічного транспорту, фари повинні бути пов’язані з камерами та оптоелектронною системою, яка автоматично вкорочує промінь або перенаправляє його, якщо виявляє рух на дорозі.